"Карнавал Українських словників"

11 жовтня, о 1-ій годинні пополудні, на Львівській площі, у скверику, відбулося свято Українського словника. «Словники самобранки» – невеличкий магазинчик довідково-словникової літератури, вчетверте зважився організувати та приютити навколо себе учасників дійства – «день Українського словника».

Здавалося б, середина робочого тижня, і особливого ажіотажу навколо події, у таку годину, аж ніяк не очікуватиметься, але, саме так, у велелюдне явище ця акція так і не переросла. Та й  сама урочистість витанцьовувала навколо залізного книжкового павільйону 6-ть на 5-ть метрів. Що знаходячись на краю зеленого масиву , постійно здригався від проїжджаючих автівок, водії яких дивувалися хіба воєнному оркестру, що ніби, як заплановано, примостився посеред кущів на газоні.  Грізно із яких (кущів), виглядали лише туба та високо підняті тарілки барабанщика. Здавалося мелодії долинали просто від насаджень, але оператори численних медіа таки примудрились натрапляти об’єктивами на людей у формі із «Національного військового оркестру України». Можливо, саме тому, музиканти за звичкою лізли маскуватися, хоча правдивіше сказати буде, що таке розташування оркестру, було єдиним можливим через брак простору.

 Можна було б порадіти тому, що серед присутніх, більше 80% – це молодь. Ну ось, нарешті, здавалося б, і прокинулася національна та духовна свідомість  тенет-покоління, єдине, що насторожувало – з’являлося молоде покоління групами по 15-ть та із кураторами. «Добровільно-примусова» участь, була головним постачальником відвідувачів на цьому «святі слова».

 Звісно, були і набагато свідоміші відвідувачі, що самою своєю присутністю задавали колориту та важливості цій події. Але коли на запитання «Вы не подскажете что здесь празднуют?», у відповідь лунало «Це свято Українського словника» і зачасту, потім удруге «Это праздник Украинского словаря», старше покоління раптово згадувало про безліч інших невідкладних справ, та швидко ретирувалось із парку.  Хто дійсно насолоджувався святом – декілька бабусь із онучками, останні з яких із захопленням вертілися поблизу оркестру, та вельмишановні гості свята, Сергій Панченко – директор видавництва «Словники самобранки» (зазначив, що «Свято Українського словника проводиться з метою популяризації української книжки»») та Володимир Широков – директор, член-кореспондент  українського мовно-інформаційного фонду НАНУ (розповідав про «широкомасштабний електронний словник української мови і позбавлені комуністичної ідеології, нові видання словників в Україні»). Спочатку відчеканивши промови налюдно, відповідали згодом організатори свята на питання-прохання глядачів та респондентів телеканалів. Власне, телекамер було як на грандіозному політичному скандалі, із «запланованим» мордобоєм у прес-релізі, за відсутністю якого, оператори сканували Львівську площу на предмет падаючого метеориту.

 Звісно, організація свята могла бути кращою і не робити серйозних, часом навіть гумористичних, ляпів. Зважаймо ж лише на те, що це – молоде дійство та видавництво, що займається усіма відкинутою справою, підтримує Українське Слово. І організувати достойне проведення дати, лише власними силами – є важка справа, уже варта уваги та сприяння.